Штефан Славич, Федькович Осип-Юрий Адальбертович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Штефан Славич

Федькович Осип-Юрий Адальбертович

От узялися та й пішли. Другі пішли уперед, а я з Штефаном та з капралом ідемо собі поволі дорогою. Аж чуємо - у корчмі гвалт: б'ються. Ми зараз скочили, дивимося - а волохи того рудого парубка, що їх поїв, на смерть убивають - уже лиш хропе. Господи, як повитягаємо наші шаблі, як станемо волохів молотити! - по-гуцульськи, знаєте; ледве-не-ледве ми парубка уборонили, а з його так тирба і точиться! Якби були не ми, то парубка убивали. Штефан зараз кинувся до його та став його водою відливати, а я з капралом пудимо волохів з корчми. Аж тут прибігає і батько того побитого парубка, стар дуже чоловік,- як заголосить! - Сину, сину мій! - став по-волоськи приповідати.- Чия вже тебе не просив та не молив, щоб ти твоєї поганої натури покинувся?! Ох, пани мої, пани мої милі! Коби ви знали, який я на сім світі нещасливий з сим моїм сином! Він мене без часу у гріб тручає. Аж нам старого жалко зробилося. - Не плачте, дядьку,- стали ми вмовляти,- та він ще молодий, ще прийде до розуму. Старий лиш махнув рукою та гірко-гірко сплакав, повалившися на стіл. Прийшов і Манолі до себе (так старий звав свого сина). Ми його обмили чисто, пов’язали рани, злагодили постіль на кіллю та й понесли до його дому,- а вже ніхто так за ним не побивався, як Штефан: аж зажурився, сердешний. Ох, щира се душа була у господа бога, щира! - дай йому, боже, небо.

Книга закрыта по требованию правообладателя.