Сад спочилих котів, Карасу Більге, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Сад спочилих котів

Проте риба наче не розуміє таких речей і не здогадується про них. Тепер вона зачепила хвостом скелю, до якої вони так довго пливли. Скеля починає тріскатися. Рибалка знає, що тільки людина, котра приятелює з рибами та зміями й розмовляє з чайками, зуміє шанобливо вклонитися Смерті — зможе пробратися вглиб скелі через тріщину, яка ось-ось утвориться. Він зробить так, щоб Султан Темряви зачекав із появою на поверхні. Якщо рибалка загається й одразу не проникне в цю тріщину, скеля знову зімкнеться навіки. Тоді згасне надія сина людського й більше не оживе. — Я не готовий, — повторює рибалка. Кінець цієї зустрічі завжди невідомий. Син людський може вибратися звідси на морське плесо, чимось заволодівши, щось дізнавшись, а може й не вибратися. — Я не готовий, — повторює рибалка; тріщина, ураз стулившись, прищемила рибі плавника — відірвавши його; він рятується. Знемагаючи від болю, знову відчуваючи важкість у руці й здогадуючись, що її роздер його гачок, він просинається. Плавник у риби роздертий та стікає кров’ю. Здається, на її очах бринить сльоза. Човен і досі, мабуть, несе течія; угорі, удалині… Залишаючи у воді кривавий слід, дорогу зі сліз, рибалка з орфінозом, ніби риба під час епідемії, спливають угору. «Кесонна хвороба. Я помираю від кесонної хвороби», — говорить про себе рибалка. «Я мусив передбачити, що так станеться», — думає він, або ж іще може знайти час, щоб поміркувати…Йому й на гадку не спадає, що вбило його — море.

Книга закрыта по требованию правообладателя.