Зів'ялі квіти викидають, Роздобудько Ирэн Виталиевна, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Зів'ялі квіти викидають

вона давно вже не розраховувала і не замислювалася, що змушує її їздити в таку далечінь. – Ні. Просто... мені їх... шкода. Вона вимовила це вперше і навіть сама здивувалася такій незвичній думці. Адже саме так – шкода! Як тільки вона вимовила це вголос – усе стало на свої місця. І її прокидання о четвертій ранку, і нудотна дорога до метро, а потілі в автобусі, і горшки, і різні смішні заходи в актовій залі з кумедною старечою самодіяльністю чи вичавленим із закостенілих нутрощів Завідувача культмасового сектора сценарієм капусника... Як просто! Стефка сама здивувалася тому, як легко і невимушено сформулювалося її незрозуміле для подруг і знайомих заняття. Навіть сльози навернулися... – Яка ви дивна... – вимовив супутник, помітивши це. – Зараз нікому нікого не шкода. До цього приходиш через втрати... – А ви прийшли? Цього разу надовго замовк він. Десь далеко в лісі застукав дятел. Незважаючи на морозне повітря, в глибині починали перегукуватися пташки. – Одне з двох: або ми говоримо, як випадкові подорожні в нічному потязі, – сказав він, – або... залишимо все на потім. Якщо ви, звісно, не проти. – Нічого не буде... – покрутила головою Стефка. – А головним чином того, що відкладається на потім. Тому, до речі, я ходжу до вашої мами... – Ви маєте рацію. Мої втрати, порівняно з втратами ваших підопічних, мабуть, мізерні.

Книга закрыта по требованию правообладателя.