Чорний вершник, Малик Владимир Кириллович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Чорний вершник

Звенигориха розчулилася, змахнула з ока сльозу. – Спасибі вам, добрий чоловіче, за гарні слова. Сідайте, прошу вас! – Ай справді, пора юж сідати до столу, – заметушився Спихальський, на свій лад зрозумівши слова старої. – Бо наші гості, гадаю я, так зголодніли в дорозі, як хорти після полювання! Поки готувалися до вечері, дід Онопрій попорав коней. За всі роки, відколи сім'я Звенигор, рятуючись від турецько-татарської навали, перебралася з рідного Кам'яядя на. Лівобережжя, мабуть, не було щасливішого дня в їхній хатині, ніж цей щедрий вечір. І хоча безперервні війни, ворожі напади та житейські незгоди й злигодні зробили на серці майже кожного присутнього не одну болючу зарубку, хоча в їхній бесіді не раз спалахували гіркі спогади про втрати і тяжкі переживання, яких випало на долю кожного немало, все ж за столом панував веселий, радісний настрій, бо цьому сприяло і те, що вони чи не вперше зібралися всі разом, і те, що, прогримівши над їхніми головами, відлетіли, як їм здавалося, в минуле страшні грози війни й лихоліття, і те, нарешті що перед ними стояв багатий стіл, заставлений дарами щедрої полтавської землі. Розімлілий дідусь Онопрій, поблискуючи почервонілою лисиною, невтомно частував гостей. За слив'янкою наповнював чарки грушівкою, калганівкою, малинівкою, а по всьому – гостропахучим, п'янким медом.

У нас есть только неполная версия книги.

Книга закрыта по требованию правообладателя.